Сонце низенько, вечір близенько,
Іди до мене, моє серденько! (2)
Ой вийди, вийди, та не барися,
Моє серденько, розвеселися. (2)
Ой вийди, вийди, серденько, Галю,
Серденько, рибонько, дорогий кришталю! (2)
Ой вийди, вийди, не бійсь морозу,
Я твої ніженьки в шапочку вложу. (2)
Через річеньку, через болото
Подай рученьку, моє золото! (2)
Через річеньку, через биструю
Подай рученьку, подай другую! (2)
Ой біда, біда, що я не вдався, —
Брів через річеньку, та не вмивався. (2)
Ой завернуся та умиюся,
На свою милую хоч подивлюся. (2)
“Ой, не вертайся, та не вмивайся,
Ти ж мені, серденько, й так сподобався. (2)
Ой там криниця під перелазом —
Вмиємось, серденько, обоє разом. (2)
Моя хустина шовками шита —
Утремось, серденько, хоч буду бита. (2)
Битиме мати, знатиму, за що:
За тебе, серденько, не за ледащо!” (2)
Народна творчість є постійним джерелом натхнення для митців, які не могли уявити своє життя без рідного краю. Мотиви цієї творчості є невмирущими, адже вони говорять про вічні цінності, які не перестануть бути важливими для людей, що живуть на цій землі. Це легко простежити в вірші «Сонце низенько, вечір близенько» Івана Котляревського.
Письменник не є автором оригінального твору, але він взяв народну пісню, допрацював її, додавши авторського стилю та зробивши її ще кращою, ніж та була в оригіналі. Окремих змін зазнав стиль та звороти, проте сенс залишився незмінним, який робить цю пісню актуальною і сьогодні. Це пов’язано з тим, що текст говорить про кохання двох людей і цей мотив є невичерпним для мистецтва й літератури.
Сюжет твору хоч і простий, але не позбавлений щирості, відвертості та уславлення кохання, як найвищого та найціннішого для людини почуття. На протязі всього твору читач буде спостерігати за діалогом двох закоханих людей, що перебувають в трепетному очікуванні зустрічі один з одним.
Попри свою буденність, твір має прекрасний стиль, який дуже наближений саме до народної пісні, що знову відсилає до першооснови пісні. Інтимна лірика переплітається з побутовими та природними мотивами, що разом утворюють симфонічну картину українського побуту та життя.
Якщо говорити про художні засоби, то вони дуже характерні саме для пісні фольклорного походження. Постійний повтор зворотів, як до прикладу «ой вийди, вийди», який можна побачити на початку кожного нового куплету, або ж епітети «кохання вірно, чесно…» є характерними саме для народної творчості. Також особливу роль в творі відіграють пестливі форми слів, за допомогою яких автор передає теплі і ніжні почуття героїв один до одного. Твір є неповторною одою коханню, яке має бути щирим та відданим.