Ніч яка, господи! Місячна, зоряна:
Ясно, хоч голки збирай…
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай!
Сядем укупі ми тут під калиною —
І над панами я пан…
Глянь, моя рибонько, — срібною хвилею
Стелеться полем туман;
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить-
Он на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить;
Небо незміряне всипано зорями —
Що то за божа краса!
Перлами-зорями теж під тополями
Грає перлиста роса.
Ти не лякайся-но, що свої ніженьки
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайсь, а що змерзнеш, лебедонько;
Тепло-ні вітру, ні хмар…
Я пригорну тебе до свого серденька,
Й займеться зразу, мов жар;
Ти не лякайсь, аби тут та підслухали
Тиху розмову твою:
Нічка поклала всіх, соном окутала —
Ані шелесне в гаю!
Сплять вороги твої, знуджені працею,
Нас не сполоха їх сміх…
Ніч яка місячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиночку в гай.
Сядем укупочці тут під калиною –
І над панами я пан!
Глянь, моя рибонько, – срібною хвилею
Стелиться полем туман.
Гай чарівний, ніби променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Ген на стрункій та високій осичині
Листя пестливо тремтить.
Небо незміряне всипане зорями,
Що то за Божа краса!
Перлами ясними попід тополями
Грає краплиста роса.
Ти не лякайся, що ніженьки босії
Вмочиш в холодну росу:
Я тебе, вірная, аж до хатиноньки
Сам на руках однесу.
Ти не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло – ні вітру, ні хмар…
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, як жар.
Вірш «Ніч яка місячна, зоряна, ясная» Михайло Старицький написав у співавторстві з Миколою Лисенком, легендарним українським композитором, з яким був не просто знайомим, а ще й приходився йому троюрідним братом. Ба більше, юнаки разом зростали і навчались, оскільки батько Миколи забрав Михайла до себе, коли той втратив батьків і залишився сиротою. Вірш, що потім став піснею, яку навіть почали вважати народною, хоч автори у неї й були, народився у Старицького у 30-річному віці, коли він вже одружився з Софією, сестрою Миколи.
Що надихнуло поета на написання цього твору, ніхто не знає точно, але існує версія, що писав він його у той момент, коли чекав дівчину Степаниду, з якою познайомився, коли приїхав у рідне село Кліщінці. Він хотів з нею зустрітись на околиці, а поки чекав, щоб вона прийшла, почав писати поетичний твір.
Але далі стосунки з дівчиною не склались, бо у неї вже був наречений, а на Михайла це справило таке сильне враження, що від переживань він аж захворів. В результаті його було відправлено до Києва. Цю історію сам Старицький не підтверджував, але й не спростовував, тому вона має право на існування.
А Софія опинилась поруч з поетом у важкий для нього момент, стала вірним другом, а в результаті між ними виникли почуття, які й повели їх під вінець. Спільне життя було щасливим – у пари народилось п’ятеро дітей, а разом вони прожили багато років у злагоді і розумінні. А вірш, покладений на музику Лисенком, став частиною його опери, поставленої за повістю Гоголя «Утоплениця».
У творі Старицький використовує велику кількість художніх засобів. Тут і епітети, і порівняння, і метафори, і гіпербола, і пестливі слова, і інші. Ліричний герой щиро закоханий у дівчину, з якою так хоче побачитись, що готовий і вночі до неї приходити, головне, щоб тільки вона змогла до нього вийти, навіть якщо зморена. Та не лише кохання оспівує поет у творі, а й красу природи, яку бачить перед собою у сутінках.